- На мою думку, ситуація з авторською піснею в Україні сьогодні має такий вигляд: якщо ми не почнемо виховувати нове покоління у руслі високих загальнолюдських цінностей, якісної поезії та музики, дуже скоро не буде кому цим займатися. Цій справі аж ніяк не сприяє нинішня державна політика. Скажімо, ситуація з двомовністю довгі роки залишається двозначною. Результат - сучасні діти не знають до ладу жодної з мов. Або офіційне запровадження та повсюдне проникнення „попси” на всіх рівнях: від державних святкових концертів до шкільних конкурсів та фестивалів... Тому для нас головне зараз – не знижувати планку у роботі з молоддю. Щойно тільки знижуємо планку – отримуємо невігласів…

- За якими принципами будується робота з талановитими дітьми на фестивалі авторської пісні в Запоріжжі? Які методики застосовуються?

- Ми працюємо з вихованцями від 6 до 21 року. І ці рамки були визначені не випадково. Як показує досвід, саме до учасників цієї вікової категорії на дорослих фестивалях далеко не завжди застосовують правильний підхід. З одного боку, якщо на такий фестиваль потрапляє зовсім юний талант – йому обов’язково дадуть заохочувальний приз, "перехвалять", але працювати з ним ніхто не буде. З іншого боку, конкурсантів, яким від 15 до 21 року, уже сприймають на одному рівні з дорослими – але водночас, їм важко конкурувати з більш зрілими учасниками. На запорізькому фестивалі-майстерні ми свідомо відмовилися від конкурсної системи. Основне тут – навчання на майстер-класах. Як педагог, я вважаю, що дітям у такому віці та з такою підготовкою, яку ми маємо зараз в Україні, взагалі іще рано конкурувати навіть між собою. Усім їм треба працювати, розвивати свої здібності під керівництвом досвідчених вчителів. Якщо особливо виділяти когось із них – легко розвивається "зіркова хвороба" та непрофесійне, неякісне ставлення до творчості. На нашому фестивалі з молоддю ніхто не "сюсюкається", навпаки, дають серйозне навантаження та ставлять високу планку. Особливу увагу ми приділяємо колективам авторської пісні. В таких групах – не "випадкові" діти, а такі, які вже мають певну базу знань. Крім того, разом з групами учнів приїздять і їх керівники, які отримують можливість підвищити власну кваліфікацію. Багато хто з них згодом використовує у своїй подальшій роботі методики, з якими ознайомився на фестивалі. Цього року у Запоріжжі зібралися такі колективи, як гурток туристської пісні при Харківському палаці дитячої та юнацької творчості (керівник – Ірина Федорова), молодіжна секція Клубу авторської пісні "Булат" з міста Суми (керівник – Тетяна Овчаренко), гурток авторської пісні з міста Енергодар Запорізької області (керівник – Юрій Савченко). Запоріжжя представив гурток авторської пісні Запорізького Міського палацу дитячої та юнацької творчості, який я сама очолюю. Дуже тішить, що колективи, які приїздять до нас, почали отримувати фінансову допомогу відповідних організацій на місцях. Але таке становище не усюди. Так, вже другий раз, за браком коштів до Запоріжжя не в змозі приїхати чудовий гурток (керівник – Галина Бутенко) зі Станції юних туристів м.Кролевець (Сумська область), хоча існування такого колективу у маленькому районному містечку вже само по собі є дивом і потребує різнобічної підтримки місцевого керівництва. В цілому, хотілося б бачити на нашій майстерні якомога більшу кількість молодих авторів-виконавців, і ми намагаємося якомога ширше розповсюдити інформацію.

- Хоча фестиваль і не передбачає конкурсу, і все ж – декілька учасників були відзначені, хтось запам’ятався більше чи проявив себе яскравіше…

- Із близько 40 юних учасників фестивалю кожен – розвинена особистість та самобутній виконавець. За умовами, кожен підготував три пісні з власного доробку чи з репертуару інших авторів, в тому числі, обов’язковим був один твір з класики авторської пісні. Що цікаво: на першому вечорі, в "колі знайомств", учасники майже не показали "високого класу" . Послухавши, як кожен із них по черзі виконує одну пісню на вибір, я навіть засумувала: загальний рівень відверто не вражав. У разі звичайного фестивального прослуховування жоден з них, за великим рахунком, не мав би шансів попасти на конкурсну сцену, хіба що наймолодші. Зате всі їх можливості та таланти в повній мірі проявилися під час майстер-класів. Уже ввечері другого дня учасники "розкрилися" на очах! Власне, ми стали свідками того, як форма інтенсивних занять мобілізує усі сили та розкриває приховані можливості вихованців. Декільком із них ми навіть запропонували прийняти участь у концерті разом з викладачами та записатись в однієї з двох передач Обласного телебачення „Нефальшивою струною...” (зйомки пройшли наприкінці фестивалю за участі педагогів та учнів). Серед учасників концерту ми відібрали трьох молодих людей, яких збираємося рекомендувати до участі у Всеросійському дитячо-юнацькому фестивалі авторської пісні "Зеленая карета", який проходить під патронатом Російської академії освіти. На цьому фестивалі учасників відбирають за надісланими відеозаписами. Напередодні до нас звернувся оргкомітет цього фестивалю і запропонував "відправити" когось із юних представників України. Таким чином, ми надішлемо до Росії відео з виступів двох виконавців авторської пісні з Харкова, Вероніки Адаменко (15 років) та Костянтина Стадника (15 років), а також цікавого автора пісень з Запоріжжя Ольги Чикалової (12 років). Уже не вперше на нашому фестивалі усіх підкорив артистизмом та шармом 8-річний виконавець з Запоріжжя Михайло Равіч. Пісня Володимира Завгороднього "Сонячний зайчик" у його виконанні минулого року дала назву нашому фестивалю. Ця дитина займається авторською піснею з 5 років, і, власне, він став першим, кого я з "правильного" віку навчаю за власною авторською програмою підготовки юних авторів-виконавців. У разі сумлінної праці та свідомого відношення до занять він має всі шанси стати в майбутньому яскравим представником нової генерації українських бардів.

- Ви - викладач авторської пісні з багаторічним стажем. В чому ви бачите унікальність цього незвичайного предмету? В чому зміст таких занять з обдарованими дітьми?

- Взагалі, як можна побачити з програми нашого фестивалю, авторська пісня – це комплекс різних музично-поетичних та театрально-сценічних дисциплін. Але не кожний з досвідчених авторів-виконавців володіє ним свідомо: частіше це відбувається на інтуїтивному рівні. "Авторська пісня – це театр одного актора, де партнером є глядач" – така концепція лягла в основу викладання у Майстерні авторської пісні при Російській академії театрального мистецтва (ГИТИС), яку я колись закінчила. Саме з цього постулату ми й виходимо при навчанні, при підборі предметів для викладання, звичайно, враховуючи специфіку занять авторською піснею в дитячих колективах. Головне не в тому, щоб навчити віртуозно грати та співати, хоча цьому теж приділяється неабияка увага. Вокал, гітара – це лише засоби вираження. Задача педагога в гуртках авторської пісні – донести до дитини глибинну сутність цього виду мистецтва, пояснити, навіщо писати та співати пісні. Такі заняття рано формують у дитини відчуття прекрасного, розвивають інтелект та пам'ять. Можу сказати, що учні вже з 6 років здатні розібратися в тонкощах та особливостях авторської пісні, зрозуміти та із задоволенням обговорити зміст того, про що співають. Але найголовніше – це виявити та розкрити певну внутрішню свободу дитини, дати розуміння унікальності свого „я” та „я” інших людей. Через проникнення у зміст пісні та його творче втілення дитина засвоює чужій емоційний досвіт як власний, тобто має можливість духовного зростання. У таких випадках велику роль відіграє співпраця з батьками: їх допомога, контроль за роботою дитини вдома, підтримка та заохочення до праці у цьому напрямку.

- Ви неодноразово викладали авторську пісню на дитячих фестивалях у Росії. Як ця справа поставлена там? Який російський досвід ви запозичили в організації фестивалю-майстерні в Запоріжжі?

- У Росії існує більш розвинена система викладання із міцними традиціями. Лише у Москві діють кілька десятків гуртків авторської пісні, більше того – регулярно відбуваються конкурси та огляди колективів. Щоліта у місті Сергіїв Посад проходить дитячо-юнацька школа авторської пісні, до якої приїздять діти з усієї Росії та інших країн СНД. Цього року я працювала там як викладач. Школа триває два тижні і проходить у формі наметового табору. Від колективів приїздять не 5 представників, як у нас, групи можуть досягати 20 осіб. На навчальних заняттях викладається до 15 предметів: тільки по гітарі працюють троє педагогів (класична гітара, джазова гітара, гітарна імпровізація). На запорізький фестиваль ми регулярно запрошуємо викладачів з Росії, що значно піднімає рівень майстер-класів. Серед наших ведучих: Світлана Цивкіна - керівник Сергіїв-Посадського дитячо-юнацького Центру авторської пісні, Олександр Костромін – художній керівник Московського Центру авторської пісні та багаторічний акомпаніатор класика Олександра Городницького. Цього року до нас також приєднався Михайло Гантман - актор та режисер-педагог московського театру-студії авторської пісні "Собеседник".

- Як відомо з типових українських реалій, робота навіть найкращих педагогів та найталановитіших учнів може ускладнюватись фінансовими проблемами, браком державної підтримки. Наскільки гостро стоять ці проблеми в Запоріжжі, і як вдається виходити зі становища?

- Офіційно наш фестиваль-майстерня проходить за підтримки Міністерства освіти України та під патронатом Державного Центру позашкільної освіти і має статус Всеукраїнського. Більше того, завдяки проведеній нами роботі, у цих державних структурах були переглянуті погляди на авторську пісню взагалі. Раніше під авторською піснею розуміли будь-які власні твори, у тому числі, в жанрах рок, поп чи реп... Нам вдалося розставити всі крапки над "і" та переконати державних службовців у тому, що традиційне мистецтво авторської пісні потрібно розглядати окремо. Але з іншого боку, на жаль, державний статус не завжди означає державне фінансування. Минулорічний фестиваль був проведений повністю за рахунок приватних коштів, зібраних нашими друзями та знайомими. На нинішній фестиваль у міському бюджеті гроші також не були закладені. І все ж, завдяки підтримці небайдужих представників влади Запоріжжя, Міське управління освіти та науки знайшло можливість виділити невеликі позабюджетні кошти буквально напередодні фестивалю. Ці кошти та кошти друзів Театру поетичної пісні, що багато років підтримують наші проекти, і стали основою фінансування. Щодо фестивалю 2011 року, ми вже провели роботу на найвищому рівні, щоб бюджетне фінансування було передбачено. Також нам дуже допомогли: Запорізький благодійний фонд "Єдність" за майбутнє" та Фонд пам'яті Федора Муравченка. Велика заслуга у проведенні фестивалю належить МПДтаЮТ: розробка та розсилка документації, надання учбових аудиторій, організація харчування учасників та багато інших питань були вирішені за допомогою директора Палацу Миколи Івановича Куті та його замісника Світлани Валентинівні Горлової. Апаратуру фестивалю надав запорізький Театр поетичної пісні, а над звуком працював музичний керівник театру Жан Селезенєв. Свою майстерність продемонстрували також актори Театру, які є неодноразовими переможцями Міжнародних та Всеукраїнських бардівських та театральних фестивалів.

- Їхав на фестиваль із передчуттям сильного навантаження та великої відповідальності. Програма була передбачена щільна, інтенсивна, не залишалося вільної хвилинки ані педагогам, ані учням. Здавалося б, такі обсяги інформації всім буде важко витримати, особливо дітям. Однак, приємно здивувало те, що учасники були абсолютно налаштовані на роботу та досягнення результату. На фестивалі весь час панувала атмосфера доброзичливості, співтворчості та взаємного творчого збагачення, а довіра між викладачами та учнями встановилася, я сказав би, з перших занять. Учні, які приїхали з Харкова, Сум, Запоріжжя та інших міст, виявилися талановитими, мотивованими, уже мали свої власні напрацювання. Кожен із них приїхав з конкретною метою вчитися, взяти для себе максимум корисного. До того ж, програма була продумана дуже професійно, з урахуванням усіх особливостей дитячої уваги. Чергувалися різні види занять: після теоретичної лекції, де потрібно тільки слухати, - акторська майстерність, де можна «розім’ятись».

- Як ви оцінюєте рівень викладачів?

- Педагогічний склад, на мій погляд, був вдалий. На багатьох інших фестивалях авторської пісні застосовують в цілому непродуктивний підхід до запрошення ведучих творчих майстерень. Як правило, це, в першу чергу, автори-виконавці з «гучним» іменем, які подобаються організаторам, але часто не є педагогами і не можуть об’єктивно оцінювати та якісно подавати матеріал. А між тим, робота в творчій майстерні - це робота педагогічна і потребує, крім власних високих творчих досягнень, ще й талантів Учителя. Авторська пісня - синкретичний жанр, в якому об’єднуються художнє слово, музика, сценічне мистецтво, володіння інструментом, стилістичне розмаїття. Кожен із компонентів потребує окремого професійного розгляду. На запорізькому фестивалі-майстерні цей фактор був повністю врахований. Люди, які викладали тут серйозні творчі дисципліни, багато років працюють саме в цьому напрямку, мають власні дослідження і методичні розробки. Серед них Відмінник народної освіти, режисер, викладач акторської майстерності, киянка Олена Гаджилова, голова Запорізького обласного відділення Всеукраїнської творчої спілки „Конгрес літераторів України” Світлана Скорик, лауреат Вищої театральної нагороди Придніпров'я „Січеславна”, актор, викладач сценічного руху Євген Дзига та інші. Всіх нас зібрала та об’єднала художній керівник запорізького фестивалю-майстерні Олена Алексєєва. Я знаю її як досвідченого педагога авторської пісні, яка з 1993 року працює з молоддю, а також як людину надзвичайно відповідальну, людину праці. Сказати чесно - я сам без сумнівів віддав цим людям «в науку» свого 15-річного сина Гліба Рубанського. Він приїхав разом зі мною як учасник майстерень, і взяв для себе багато корисного. А крім того, реалізувався на сцені як автор та виконавець пісень, а також як піаніст-акомпаніатор і виконавець партії флейти в пісенних аранжуваннях.

- В чому, на Вашу думку, особливість нинішнього «підростаючого покоління» бардів? Взагалі, чи змінюється сутність авторської пісні в інтерпретації нового покоління?

- Значення музично-поетичного мистецтва для молодої людини важко переоцінити. Це не лише творчість і виховання смаку, а й орієнтація на найвищі людські цінності. Як вчитель з більш ніж 20-річним стажем, можу сказати: сучасні діти ростуть у перевантаженому інформаційному полі, у не зовсім сприятливому культурному середовищі. І коли вони приходять в авторську пісню, вони несуть з собою стереотипи та кліше того інформаційного поля, що їх оточує. Але з часом вони знайомляться з найкращими зразками творчості самобутніх авторів – і стає очевидно, де вічне, а де миттєве. Дитина – це все-таки незамутнена душа. Діти інтуїтивно відчувають, де правда, а де брехня. Тільки потрібно допомогти їм, показати - де та правда… Правильна методична організація роботи та педагогічний підхід тут важливі, як ніде. За три дні фестивалю я помітив не лише творче, а й особистісне зростання учасників. Видно, що діти, які приїхали з певним хаосом в головах, із сумнівними цінностями сучасності, змогли впорядкувати свій світогляд, переорієнтуватися на нормальні людські категорії. Це і є те, що несе людям авторська пісня: зерна добра, любові до ближніх, поняття про правду. І це – та ціль, якої намагаються досягти у більшості навчальних закладів, проте часто - декларативно і рідко - успішно. На жаль, унікальність цього жанру розуміють далеко не всі люди, від яких залежить якість української освіти. А в цілому, я б не сказав, що сама сутність авторської пісні в новому поколінні змінюється. Саме тому що основні людські цінності вічні - для всіх часів, поколінь та епох. Хоча, жанр постійно збагачується новими стилями, формами, відкриттями, багажем знань… Але ниточка, що пов’язує класиків та нове покоління, не рветься.